Как правильно бить людей
Oct. 25th, 2019 10:31 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
teannateВ одном из моих сообщений возник небольшой краэзнавчий спор по поводу побития женщин помлазками на Пасху в Чехии. Вот есть у Чехов такая красивая традиция.
Молодое поколение Чехии начинало гулять лишь в понедельник, который в Чехии называют Красным.
Самая необычная традиция, которая до сих пор поддерживается даже в больших чешских мегаполисах, происходит в пасхальный понедельник. Чешские мужчины ходят с так называемыми «помлазками» – плетенными в косичку вербовыми прутьями с ленточками на конце. По традиции, мужчины должны сами сплести плетку из веток ивы или вербы. Но все в сегодняшнем мире продается, поэтому и плетки в наши дни чаще всего покупают в магазинах. Мужчины ходят по улицам и легко стегают девушек прутьями. Корни этой традиции тянутся еще с языческих времен. Сейчас, скорее всего, никто и не в курсе, в чем ее суть. Этнографы считают, что е пасхальная «порка» помогает женщин оставаться молодой и красивой, так как ей передается сила и свежесть молодой ветки. Правда, многие жительницы Чехии не верят в эффективность такого средства и стараются остаться в понедельник дома. Впрочем, девушка может попытаться откупиться от носителей “оздоровительных розог” пасхальными яйцами, сладостями и спиртным.
Однако в Чехии есть и ответный ритуал. Девушки должны обливать парней водой. Мужчинам лучше не гулять в пасхальный понедельник по узким улочкам чешских городов без зонта.
В Украине тоже есть, но бьют не только женщин, а всех, кого могут догнать и за неделю до Пасхи в Вербное Воскресенье.
Цветущую Вербу называют по разному Шуткою, Котиками....
З Вербної неділі, для частини християн розпочинається Страсний тиждень - останній перед Великоднем. Що святкують у цей день, навіщо святять вербу (і чи тільки її) та які ще традиції супроводжують це свято? Спробуємо розібратися.
За євангелістськими описами, цього дня відбувся вхід Ісуса Христа до Єрусалима. Він в'їжджав до міста верхи на віслюку, а люди, вітаючи його, як царя, устеляли йому шлях пальмовими гілками. Саме тому в багатьох країнах світу Вербну неділю називають Пальмовою (зокрема, в англійській, італійській та нідерландській).
Там, де не ростуть пальми, це свято пов'язали з іншими рослинами або просто з цвітінням.
Традиція святити вербу є не лише в Україні.
В Італії, наприклад, пальмові гілки замінюються оливковими, що символізують мир.
У сусідній Словенії інколи також святять оливки, ялину та лавр.
У деяких регіонах Хорватії використовують кизил, а в Чехії - горішник.
Проте найпоширенішим деревом, яке заміняє пальму на слов'янських територіях, звісно, стала верба, звідки й головна назва цього свята - Вербна неділя.
В окремих регіонах України цей день зветься Вербницею, Квітною, Цвітною, Шутковою та Бечковою неділею. Останні дві назви походять від локальних назв вербових гілочок: шутька та бечка.
Це свято пов'язують з відновленням сил природи після тривалої зими. Ймовірно тому слов'янський вибір пав на вербу. Перші котики можуть розпускатися уже в лютому.
Крім того, верба швидко росте, легко розмножується та миттєво приживається. Тож у традиційній культурі молода верба, тим більше освячена, мала неабияку захисну силу.
Натомість вірили, що в сухій рослині ховається всіляка нечисть. Побоювалися вербу й через те, що вона не дає плодів та не відкидає тіні. А для носія традиційного світогляду такі ознаки сприймалися як наближеність до потойбіччя.
На польських та українських територіях побутувала легенда, що верба - нечисте дерево, бо з неї зробили цвяхи для хреста, на якому розіп'яли Ісуса. Буцімто через це її покарали безпліддям, трухлявістю й кривим стовбуром.
Східні слов'яни вірили, що чорт ховається у вербі з Водохреща до Вербної неділі. Як тільки освячуються її гілки, нечисть тікає у воду.
У цей день було поширене ритуальне биття гілками. Люди, повертаючись з ранкової служби в церкві, несли з собою вербу й били нею тих, хто лишився вдома. При цьому примовляли:
Не я б'ю, верба б'є,
За тиждень Великдень;
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля.
Вважалося, що ритуальне побиття допомагає лишатися активними, тобто живими й здоровими.
На Донеччині та в Запоріжжі побутувала примовка: "Верба б'є, не я б'ю. Не вмирай, красненького яєчка дожидай".
Вірили, що верба - дієвий антидот від хвороб. Тому в деяких регіонах ритуальне побиття починалося з тих, хто проспав службу (тобто мав не достатньо життєвих сил, щоб піти на неї).
Дорослі били дітей, щоб ті гарно росли й не хворіли. При цьому промовляли: "Рости, як верба, будь здоровий, як вода".
Ці гілочки також клали до купелі немовлят для захисту. З цією ж метою на Вербну неділю господарі обходили худобу та вулики, ляскаючи їх свяченими різками.
Після цього свячену вербу могли садити в городі, на полі, у садку чи десь надворі, щоб уберегти врожай. Часто вербу залишали в хліві, щоб худоба не губилася й не хворіла.
На Львівщині гілки верби називали гуся, гусята: ймовірно, через колір. Прийшовши з церкви, люди також йшли до худоби й били її різками, щоб та не хворіла.
Гусята зберігалися протягом року для захисту від грому. Коли йшла сильна злива, посвячену вербу клали на підвіконня. У більшості регіонів гілки клали до ікони, щоб уберегтися від блискавки.
Від грому, граду та болю в горлі
У метеорологічну магічність свяченої верби вірили по всій території України.
Наприклад, на Київщині й Чернігівщині казали, що вона може зупиняти град.
У Карпатах під час грози брали свячене гілля, ламали його й спалювали в грубі, щоб дим відвів грозу, а чорт не ховався в димарі.
Чому ж вербу вважали гарним оберегом саме від ударів блискавки?
Носії традиційної свідомості під час пожежі часто зверталися по допомогу до померлих предків або до тих, хто умовно перебував на межі між світами. Наприклад, вагітні, бо вважалося, що вони дводушні, близнюки (навпаки мали одну душу на двох), люди з психічними розладами (божевільні, чиї звертання Бог мав би почути швидше) тощо.
Відповідно й оберігати дім від пожежі також повинні були речі, якось пов'язані з тим світом.
Окрім того, щойно посвячену вербу їли, якщо починало боліти горло. Загалом звичай їсти бруньки верби, "щоб горло не боліло", відомий не лише українцям, але й білорусам і росіянам з прилеглих регіонів. У деяких частинах Полісся вірили, що поїдання бруньок убереже від зубного болю й лихоманки.
Існують й інші цікаві традиції, які стосуються верби:
на Волині минулорічну освячену гілочку не викидають, а спалюють у печі, щоб паска не згоріла;
на Закарпатті найкрасивішу нову шутьку викладають на паску, щоб та була пухкою;
на Житомирщині відваром зі свяченої верби мили голову.
Останній тиждень видався не з найтепліших, і цю закономірність наші предки звернули увагу вже давно. На Поліссі казали: "Прийшов Вербич - кожуха позич" або "Вербич - кожуха на плечі тербич", бо в цей час зазвичай йдуть похолодання, дощі та сильні вітри. Таку прикмету знали й на Донеччині. Тут казали, що вербич дує.
Молодое поколение Чехии начинало гулять лишь в понедельник, который в Чехии называют Красным.
Самая необычная традиция, которая до сих пор поддерживается даже в больших чешских мегаполисах, происходит в пасхальный понедельник. Чешские мужчины ходят с так называемыми «помлазками» – плетенными в косичку вербовыми прутьями с ленточками на конце. По традиции, мужчины должны сами сплести плетку из веток ивы или вербы. Но все в сегодняшнем мире продается, поэтому и плетки в наши дни чаще всего покупают в магазинах. Мужчины ходят по улицам и легко стегают девушек прутьями. Корни этой традиции тянутся еще с языческих времен. Сейчас, скорее всего, никто и не в курсе, в чем ее суть. Этнографы считают, что е пасхальная «порка» помогает женщин оставаться молодой и красивой, так как ей передается сила и свежесть молодой ветки. Правда, многие жительницы Чехии не верят в эффективность такого средства и стараются остаться в понедельник дома. Впрочем, девушка может попытаться откупиться от носителей “оздоровительных розог” пасхальными яйцами, сладостями и спиртным.
Однако в Чехии есть и ответный ритуал. Девушки должны обливать парней водой. Мужчинам лучше не гулять в пасхальный понедельник по узким улочкам чешских городов без зонта.
В Украине тоже есть, но бьют не только женщин, а всех, кого могут догнать и за неделю до Пасхи в Вербное Воскресенье.
Цветущую Вербу называют по разному Шуткою, Котиками....
З Вербної неділі, для частини християн розпочинається Страсний тиждень - останній перед Великоднем. Що святкують у цей день, навіщо святять вербу (і чи тільки її) та які ще традиції супроводжують це свято? Спробуємо розібратися.
За євангелістськими описами, цього дня відбувся вхід Ісуса Христа до Єрусалима. Він в'їжджав до міста верхи на віслюку, а люди, вітаючи його, як царя, устеляли йому шлях пальмовими гілками. Саме тому в багатьох країнах світу Вербну неділю називають Пальмовою (зокрема, в англійській, італійській та нідерландській).
Там, де не ростуть пальми, це свято пов'язали з іншими рослинами або просто з цвітінням.
Традиція святити вербу є не лише в Україні.
В Італії, наприклад, пальмові гілки замінюються оливковими, що символізують мир.
У сусідній Словенії інколи також святять оливки, ялину та лавр.
У деяких регіонах Хорватії використовують кизил, а в Чехії - горішник.
Проте найпоширенішим деревом, яке заміняє пальму на слов'янських територіях, звісно, стала верба, звідки й головна назва цього свята - Вербна неділя.
В окремих регіонах України цей день зветься Вербницею, Квітною, Цвітною, Шутковою та Бечковою неділею. Останні дві назви походять від локальних назв вербових гілочок: шутька та бечка.
Це свято пов'язують з відновленням сил природи після тривалої зими. Ймовірно тому слов'янський вибір пав на вербу. Перші котики можуть розпускатися уже в лютому.
Крім того, верба швидко росте, легко розмножується та миттєво приживається. Тож у традиційній культурі молода верба, тим більше освячена, мала неабияку захисну силу.
Натомість вірили, що в сухій рослині ховається всіляка нечисть. Побоювалися вербу й через те, що вона не дає плодів та не відкидає тіні. А для носія традиційного світогляду такі ознаки сприймалися як наближеність до потойбіччя.
На польських та українських територіях побутувала легенда, що верба - нечисте дерево, бо з неї зробили цвяхи для хреста, на якому розіп'яли Ісуса. Буцімто через це її покарали безпліддям, трухлявістю й кривим стовбуром.
Східні слов'яни вірили, що чорт ховається у вербі з Водохреща до Вербної неділі. Як тільки освячуються її гілки, нечисть тікає у воду.
У цей день було поширене ритуальне биття гілками. Люди, повертаючись з ранкової служби в церкві, несли з собою вербу й били нею тих, хто лишився вдома. При цьому примовляли:
Не я б'ю, верба б'є,
За тиждень Великдень;
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля.
Вважалося, що ритуальне побиття допомагає лишатися активними, тобто живими й здоровими.
На Донеччині та в Запоріжжі побутувала примовка: "Верба б'є, не я б'ю. Не вмирай, красненького яєчка дожидай".
Вірили, що верба - дієвий антидот від хвороб. Тому в деяких регіонах ритуальне побиття починалося з тих, хто проспав службу (тобто мав не достатньо життєвих сил, щоб піти на неї).
Дорослі били дітей, щоб ті гарно росли й не хворіли. При цьому промовляли: "Рости, як верба, будь здоровий, як вода".
Ці гілочки також клали до купелі немовлят для захисту. З цією ж метою на Вербну неділю господарі обходили худобу та вулики, ляскаючи їх свяченими різками.
Після цього свячену вербу могли садити в городі, на полі, у садку чи десь надворі, щоб уберегти врожай. Часто вербу залишали в хліві, щоб худоба не губилася й не хворіла.
На Львівщині гілки верби називали гуся, гусята: ймовірно, через колір. Прийшовши з церкви, люди також йшли до худоби й били її різками, щоб та не хворіла.
Гусята зберігалися протягом року для захисту від грому. Коли йшла сильна злива, посвячену вербу клали на підвіконня. У більшості регіонів гілки клали до ікони, щоб уберегтися від блискавки.
Від грому, граду та болю в горлі
У метеорологічну магічність свяченої верби вірили по всій території України.
Наприклад, на Київщині й Чернігівщині казали, що вона може зупиняти град.
У Карпатах під час грози брали свячене гілля, ламали його й спалювали в грубі, щоб дим відвів грозу, а чорт не ховався в димарі.
Чому ж вербу вважали гарним оберегом саме від ударів блискавки?
Носії традиційної свідомості під час пожежі часто зверталися по допомогу до померлих предків або до тих, хто умовно перебував на межі між світами. Наприклад, вагітні, бо вважалося, що вони дводушні, близнюки (навпаки мали одну душу на двох), люди з психічними розладами (божевільні, чиї звертання Бог мав би почути швидше) тощо.
Відповідно й оберігати дім від пожежі також повинні були речі, якось пов'язані з тим світом.
Окрім того, щойно посвячену вербу їли, якщо починало боліти горло. Загалом звичай їсти бруньки верби, "щоб горло не боліло", відомий не лише українцям, але й білорусам і росіянам з прилеглих регіонів. У деяких частинах Полісся вірили, що поїдання бруньок убереже від зубного болю й лихоманки.
Існують й інші цікаві традиції, які стосуються верби:
на Волині минулорічну освячену гілочку не викидають, а спалюють у печі, щоб паска не згоріла;
на Закарпатті найкрасивішу нову шутьку викладають на паску, щоб та була пухкою;
на Житомирщині відваром зі свяченої верби мили голову.
Останній тиждень видався не з найтепліших, і цю закономірність наші предки звернули увагу вже давно. На Поліссі казали: "Прийшов Вербич - кожуха позич" або "Вербич - кожуха на плечі тербич", бо в цей час зазвичай йдуть похолодання, дощі та сильні вітри. Таку прикмету знали й на Донеччині. Тут казали, що вербич дує.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2019-10-25 07:31 pm (UTC)no subject
Date: 2019-10-26 07:24 am (UTC)no subject
Date: 2019-10-26 09:53 am (UTC)